Здавна 13 грудня в Україні відзначають свято Андрія, а Андріївські вечорниці — одна з найцікавіших традицій, що крізь віки дійшла до нашого часу. За українським звичаєм, ввечері 12 грудня молодь збиралася на вечорниці, влаштовуючи на них усілякі дійства — ворожіння, забави і співи. Особливістю цього свята є те, що дівчата ворожать на свою майбутню долю, а хлопці жартують та залицяються до них.

     

Цього вечора і в нашій пластовій домівці відбулися справжні українські вечорниці. Дівчата прийшли заздалегідь, щоб  приготувати святковий стіл та прикрасити оселю, розвісити рушники, щоб створити певну атмосферу, та поринути у світ традицій наших предків. Кожна з дівчат, як і слід, була у вишиванці та з хустиною, звичайно не обійшлось і без масок та антисептика, вже звичні елементи в цьому році. Чекаючи на хлопців ми співали та, звісно ж, ворожили. Наприклад, я дізналася, що вийду заміж далеко не скоро.

Коли хлопці все ж таки прийшли, вони не змогли зайти в домівку, їх чекало завдання від дівчат, вони мали заспівати пісню. Спочатку,  господиня запросила хлопців до столу, кожна дівчина вірила в те, що першим з’їдять саме той вареник, який приготувала вона.

Далі було багато веселих та цікавих забав. Одна з них – кусання калити (великого коржа із білого борошна). Ця весела гра є основною на вечорницях  і дійшла до нас з язичницьких часів. Калиту підвішують на нитку, за яку в будь-який момент може потягнути пан Калитинський, а завдання пана Коцюбинського встигнути відкусити шматок, інакше його відразу розмалюють вуглем.

За традицією один з хлопців називає себе паном Коцюбинським, на уявному коні він під’їжджає, щоб спробувати свою вдачу та змогти вкусити шмат смачної калити. При цьому він має промовити слова : «Буду калиту кусати» на що, пан Калитинський відповідає :«А я буду по писку писати».

Це був дуже веселий та чудовий вечір в колі юнаків та юначок, великої пластової сім’ї, який запам’ятається надовго.

Автор статті Софія Пуха