«Кожен момент – щастя!» – сказала я, піднімаючись на першу стоянку, але ще не знаючи, що мене чекає попереду. А моя розповідь про мандри Боржавським хребтом на Закарпатті з групою вараських пластунів.
Учасники походу заздалегідь готували краєзнавчі розповіді по маршруту і чекаючи потяга ми дізнались багато цікавого навіть про Рафалівку. Далі Львів та смачний сніданок у кафе, знову потяг. Воловець – містечко Закарпаття, яке зустріло нас гарною погодою, купою таксистів та жебраків. Переїзд стрімкими дорогами і ось ми під водоспадом Шипіт. Коротка екскурсія, декілька фото і ми нарешті забуваємо про цивілізацію на кілька днів.
Повні та важкі наплечники, піт заливає очі, незвичний для ніг рух гірським рельєфом, але прекрасні пейзажі гір, букова алея та чисте повітря все це компенсують. Зупиняємось для ночівлі на Верхньому Шипоті де влітку тусуються всілякі хіпстери, нетрадиціонали, буддисти, шамани та інші досить своєрідні люди. Нам показують де знаходяться санітарні об’єкти, просять дотримуватись неписаних правил і найсміливіші з нас поринають у крижану воду відкривати свої чакри.
Перша ніч у горах перевіряє нас на витривалість страшенною грозовою зливою. Рухатись мокрими стежками небезпечно, тому ми змінюєм плани і йдемо на радіальний вихід до гори Гимба, адже там можна поспостерігати за видовищними заняттями парапланеристів. Нам щастить не просто бути глядачами, а й безпосередньо доторкнутись до висотного спорту, адже нас буквально накрило крилом одного з апаратів під час посадки (всі залишились неушкодженими, а перелякався найбільше інструктор))).
Третій день подорожі, прощання з сусідами, з якими вже встигли подружитись, монетка у водоспад, фото на фоні індіанського намету і ми рушаємо до нових висот. Знову піт, мозолі, присмалені сонцем лиця та Великий Верх (1598м), одна з найвищих вершин Боржавського хребта.
На ночівлю стаємо під Великим Верхом у затишній та мальовничій улоговині між гір. Милуємось заходом сонця, молодим місяцем, прощаємось з вечірніми горами, адже завтра на нас чекає дорога до рідних домівок. Ми не встигли зійти на найвищу вершину Боржави – гору Стій (1681м), але це буде стимулом повернутись знову в ці прекрасні гори, в які я закохалась з першого погляду.

 

пластунка Анастасія Водько
пластунка Анастасія Водько

 


ще трішки фото тут :

https://photos.app.goo.gl/Co3qzbouKeFb5qdbA